Важливість іграшки для розвитку малюка важко переоцінити. адже саме іграшка є носієм тих способів дії, які має засвоїти дитина в певному віці. Але іноді вона може зашкодити здоров’ю дитини, навіть, її життю. Наявність гострих кутів, дрібних деталей, які можна проковтнути, сильного неприємного запаху – це зовсім невеликий перелік властивостей, якими наділена значна кількість іграшок, якими бавляться діти. Небезпечними для психіки дитини є іграшки, що провокують жорстокість, насилля, ранні сексуальні прояви. Тому при устаткуванні ігрових осередків дотримуємось принципу «краще менше, але якісні та безпечні».
/Files/images/Deti88.gif

Іграшки входять до переліку товарів, які підлягають обов’язковій сертифікації. Тому при облаштуванні ігрових осередків звертаємо увагу на безпечність і якість іграшок. Іграшки вітчизняного виробництва, в основному сертифіковані, чого не скажеш про імпортні. Нажаль, нормативно-правова база в Україні не передбачає контролю безпечності імпортних іграшок, які заполонили ринок. Саме тому на педагогів покладається відповідальність за їх підбір. При купівлі звертаємо увагу на упаковку, а саме на наявність знаків відповідності.

— знак відповідності обов’язковим вимогам. Він говорить про те, що іграшка пройшла ряд необхідних випробувань на безпечність. Проте, він ще не є гарантом безпеки для кожної дитини усіх вікових категорій.

— вказує на вік дитини, для якої іграшка може бути небезпечною у зв’язку з її конструкційними особливостями та експлуатаційними характеристиками. Окрім знака, зазвичай, вказується конкретна вимога безпеки по експлуатації іграшки. Наприклад, «Використовувати під наглядом дорослих», «Промити мильним розчином» тощо. В Україні цей інформаційний знак було введено стандартом ДСТУ ISO 8124-1-2003.

— цей знак на своїх іграшках ставлять виробники ЄС, щоб показати, що продукція виготовлена у відповідності з вимогами директиви про безпеку іграшок. Він є додатковим і не являється позначкою якості чи безпеки. Проте, саме цей інформаційний знак є, свого роду, паспортом для іграшки і забезпечує її вільне перевезення по Європейському Союзу.

— «Знак Лева», розроблений Британською Асоціацією Ігор та Хобі, вказує саме на якість та безпеку іграшки. Він призначений безпосередньо для споживачів і є гарантом того, що виробник дотримався при виробництві усіх правил безпеки іграшки.

— «Підтверджений Знак Лева» свідчить про те, що іграшка пройшла тести на Стандарт Безпечності Іграшки, які містять досить жорсткі вимоги до іграшок.

/Files/images/anime-deti-775.gif

Діти старшого дошкільного віку привчаються розрізняти знаки відповідності обов’язковим вимогам та «знаки Лева» та відшукувати їх на упаковці з іграшками.


/Files/images/ornament-2.gif

Сюжетно-рольова гра — роль знайдеться для кожного!

/Files/images/anime-deti-728.gif

Такі ігри малюки називають «в що-небудь». Вони зацікавлюють як двох-трирічних малят, так і старших дошкільників. Саме в сюжетно-рольових іграх добре виявляється весь той, нехай незначний, досвід, що діти вже накопичили.

Пограємось в «Дочки-матері»

У такій грі ролі тата-мами зазвичай дістаються старшим дітям, а ролі дітей – малятам. Старші діти беруть активну участь у розподілі ролей і вигадують «сценарій» гри. Можна це здійснювати в співавторстві з мамою. Малята із великим задоволенням дотримуються умов гри та вчаться грати за правилами. Разом діти створюють модель сімейних взаємин, користуючись враженнями від своїх власних родин і спостережень за ними. Гра в «Дочки-матері» не тільки сприяє розвитку дітей, але й дає батькам можливість побачити свою власну родину очима дитини. Коли Ви побачите, що всі діти отримали ролі і дотримуються правил гри, надайте їм можливість гратися самостійно.

Пограємось у «Садок»/Files/images/anime-deti-565.gif

Ви хочете дізнатися, як поводиться Ваш малюк, коли Вас немає поруч? Запропонуйте дітям пограти в «Дитячий садок». Як правило, діти розіграють ситуації з реального життя, в яких вихователька вимовляє саме ті слова, які вона насправді говорить дітям. А діти обирають ті ситуації, в яких вони були або дуже успішними, або, навпаки, здобули негативний досвід. У грі відтворюються всі тонкощі взаємин у дитячому колективі, і батькам буде корисно про них дізнатися. А дітям зовсім не завадить тренуватися у відпрацьовуванні навичок спілкування.

Пограємось у «лікарню» /Files/images/Deti67.gif

Інколи цю гру діти називають грою в «Лікаря». Це чудова гра для того, щоб навчитися поводитися в різних ситуаціях і поповнювати дитячий кругозір. Старша дитина «лікує» малюка, допомагає йому запам’ятати назви різних частин тіла і процедур, які здійснює лікар. Якщо в дитини є страх перед лікарями, гра допоможе їх побороти. Щоб гра була зовсім «справжньою», мама допоможе виготовити білий халат зі старого простирадла або татової сорочки. А ще мама може цікаво розповісти, які бувають лікарі, що за хвороби вони лікують. Веселі віршики або пісеньки про загартовування, фізкультуру теж стануть у пагоді. Існують готові набори для гри в «Лікаря», які продаються в магазинах, але краще використати які-небудь звичайні предмети. Тоді ми змусимо працювати дитячу фантазію та уяву: паличка стане чудовим градусником, а листок – пластиром тощо.

Пограємось у «поїзд» («літак», «автомобіль»)

/Files/images/anime-deti-208.gif

Із стільців або диванних подушок створюємо спільно з дітьми транспортний засіб. У цій грі маленька дитина отримає роль пасажира поїзда або літака, а доросліша – роль льотчика, стюардеси, водія. Хто-небудь із дітей може стати продавцем квитків або контролером. А тепер всі пасажири займають свої місця. Іграшки теж можуть вирушити разом із дітьми. Поїхали! Граємось у Рятувальників. Для цього зовсім не обов’язково організовувати реальну надзвичайну ситуацію: влаштовувати пожежу або затоплювати сусідів. Ви повідомляєте дітям, що трапилося щось несподіване. Наприклад, декілька рибалок віднесло на крижині у відкритий океан. Малята цілком можуть бути постраждалими, а мама або тато – тележурналістом або оператором, що висвітлює надзвичайну ситуацію. Мама-журналіст розповідає про те, як сміливі рибалки це розгубилися і знайшли спосіб покликати па допомогу! Старші діти – відважні рятувальники, які можуть бути і лікарями, і альпіністами, і пожежними, і водіями! У цій грі можна багато чого навчитися: довідатися про різні професії, навчитися поводитися в надзвичайній ситуації, довідатися, як правильно поводитися під час пожежі, на воді, у транспорті, на природи

А тепер пограємось у казку.

/Files/images/anime-deti-107.gif

Для початку знайдемо ілюстровану книжку та прочитаємо дітям казку. Доречною буде будь-яка історія з нескладним сюжетом і декількома героями. Прочитали? Сподобалося? Спробуємо казку переказати. Ставте дітям навідні запитання: «Хто прийшов? Хто рукавичку знайшов? Хто ріпку витяг?» І так далі. А от тепер необхідно влаштувати справжню виставу за участю іграшок або самих дітей. Оберіть казку. Нехай це буде «Ріпка» («Рукавичка», «Колобок», «Лисиця і Заєць» або будь-яка інша казка). Розподіліть ролі. Дворічний малюк поки що не дуже розуміє зміст того, що відбувається, але дуже хоче брати участь у грі, тому він із величезним задоволенням буде зображувати ріпку; плюшеве цуценя буде собакою Жучку, справжня кішка Мурка казковою кішкою. Доросліша дитина може бути режисером «міні-спектаклю», виконувати роль діда або баби, керувати іграшками-персонажами, а мама – уголос читати казку, щоб всі учасники не забули свої ролі. Отже, «ріпка» щосили тримається за стілець, і кожен новий персонаж намагається її «витяги». Але здійснити це можливо лише тоді, коли м’які іграшки, старший брат і мама з татом зберуться всі разом. Весела купа-мала, коли «ріпку», нарешті, «витягнуть», принесе всій компанії море задоволення.


Неслухняність

/Files/images/53483788.gif

Кому з нас, шановні дорослі, не доводилося мати проблем із поведінкою дітей, з їхньою неслухняністю, впертим бажанням наполягати на своєму?.. Такі ситуації виникають у побуті, в громадських місцях, у процесі певної, зазвичай спільної, діяльності, під час дозвілля і нерідко є реакцією на висунуті до дитини вимоги. У чому причина такого опору? Чим керуються наші діти, коли поводяться неслухняно? Як у таких ситуаціях чинити дорослим? Стосовно дитини проблема дисципліни може бути представлена двома категоріями: зовнішньою та внутрішньою. Техніка зовнішньої дисципліни базується на тому, що дорослі від дітей вимагають максимальної слухняності, не цікавлячись із цього приводу їхньою думкою. Техніка внутрішньої дисципліни спрямована на виховання самодисципліни, тобто прищеплення таких цінностей, які потім стануть головними принципами в поведінці, нормами співжиття в суспільстві.

Перша категорія обов’язково передбачає нагороду і покарання. В арсеналі дорослих є вербальні форми покарання (образливі порівняння, обзивання, підвищення голосу, критика, насмішка), ізоляція (дитину ставлять у куток або відправляють в іншу кімнату, не розмовляють із нею), позбавлення якихось привілеїв та задоволень, фізичні покарання. Такі методи виховання та їхні результати умовно можна порівняти із замкненим колом. Будь-яке покарання викликає у дитини стан тривоги та нервовості і може викликати у неї нелюбов або навіть ненависть до того, хто її карає, це породжує агресію і провокує на нові негативні вчинки, а значить, викликає нове невдоволення нею і нове покарання. Отже, коло замкнулося. Його не можна розірвати, щоразу підсилюючи жорстокість виховних заходів, оскільки механізм протидії залишається практично незмінним. Крім того, покарання породжує почуття невпевненості й неадекватності. Покарана дитина почувається самотньою, ображеною, позбавленою батьківської любові і нікому не потрібною. Постійні покарання можуть викликати деформацію уявлень дитини про себе та свої сили. Їй здається, що вона погана, найгірша від усіх.

Можлива й інша реакція дитини – під тиском чужої волі і принижень вона може озлобитись і прагнутиме до того, щоб будь-яким чином вирватись із покори, помститися. У перспективі ці діти намагатимуться самостверджуватися за рахунок інших: батьків, ровесників, молодших за віком і слабших. У такому самоствердженні домінують агресія і жорстокість. Отже, батьки, інші вихователі у своїй виховній діяльності отримують ефект, протилежний бажаному. Покарання не лише не попереджує прояви антисоціальної поведінки, а й підсилює причини такого поводження.

Давайте з’ясуємо причини поганої поведінки дитини:

· стан нервової системи, спровокований загальним нестабільним або напруженим несприятливим мікрокліматом у сім’ї та неправильними методами виховання, якими користуються батьки чи вихователі, надаючи перевагу різним формам покарання;

· хронічні захворювання дитини, які ослаблюють її організм, викликають перенапруження і знесилення, провокуючи роздратованість;

· порушення режиму дня, зокрема сну, харчування і прогулянок надворі;

· недостатність уваги до дитини, її проблем;

· відсутність задоволення потреби у повноцінному спілкуванні з іншими, відсутність умов для ігрової діяльності або збіднена кількість необхідних для повноцінного розвитку дитини іграшок;

· перевтома від ненормованого перегляду телепрограм, невідповідності їхнього змісту віковим можливостям дитини;

· поганий приклад, сцени насилля і жорстокості, які діти бачать не тільки на екранах телевізорів, а й у повсякденному житті тощо.

На жаль, у нашому суспільстві ще не вкоренилася або вважається якоюсь крайністю потреба дорослих консультуватися з проблем конфліктних стосунків між людьми у практичного психолога, кваліфікованого спеціаліста з проблем сім’ї і сімейного виховання чи психіатра. Як же зробити так, щоб не «розхитувати» ні фізичне ні психічне здоров’я дитини та й самих батьків? Головне залежить від позиції дорослих: дитина, котру люблять, достатньо приділяють їй уваги, змалечку навчають того, як поводитися, і при цьому самі подають їй гарний приклад, не може стати для батьків дисциплінарною проблемою. Адже етику стосунків і повагу до інших людей малюк сприймає як норму життя, що виявляється і підтримується на рівних рівнях взаємин і в різних життєвих ситуаціях. Однак підхід до розуміння поведінки дитини, до дисципліни з позиції почуттів, а не контролю і тиску, також не може бути зведений до переліку простих правил, порушення яких викликає покарання. Адже навіть самоконтроль для дитини значно приємніший, ніж сліпа покора іншим. Малюка не можна запрограмувати. Якщо емоційний клімат у сім’ї сприятливий, дитина почуватиметься у безпеці навіть тоді, коли батьки діятимуть щодо неї достатньо твердо й обмежуватимуть діяльність розумними рамками. Такий підхід до дисципліни потребує відокремлення людини від її дій або вчинків. Шлях формування самоконтролю передбачає поступове просування в послідовності у вимогах до дитини, коректності за будь-яких обставин для сприйняття їх дитиною як власних переконань і установок. Наголошуємо, що позитивний результат досягається тільки завдяки послідовності, доброзичливості, аргументованості вимог і поваги до особистості дитини. Дорослим завжди варто пам’ятати, що коли дитина зробила якусь шкоду, негативну оцінку слід давати не самій дитині, а її вчинкам. Краще сказати: «Мені зовсім не подобається, як ти вчинив, але я люблю тебе і сподіваюся, що цього більше не станеться, адже так ти мене засмучуєш».

Кiлькiсть переглядiв: 147

Коментарi